Меняльні контори — установи, що спеціалізувалися на обміні грошей, їх обміні, а також торгівлі ними, зокрема, здійснювали обмін місцевих грошей на іноземні та навпаки. Виникли у VI ст. до н.е. Меняльні контори були відомі у Стародавній Греції, Стародавньому Римі та інших країнах. У середні віки існували у багатьох містах Європи. Роздробленість монетної справи, карбування феодалами власних монет та псування монет викликали необхідність частого обміну одних монет на інші, особливо під час поїздок купців на іноземні ринки.
Для підтримки високого рівня професіоналізму власників міняльних контор у XVI ст. у Лейпцигу було випущено посібник з обмінних операціях, де наводилися зображення основних великих і дрібних монет, що карбувалися в Західній Європі, із зазначенням їх вартості у різних грошових системах (залежно від проби) з додатком таблиць для перерахунку монет з однієї системи до іншої.
Розмін та обмін монет став вихідним пунктом розвитку лихварства. Багато мінялів били великі капітали, ставали банкірами, починали кредитувати феодалів, ремісників, купців. У період первинного накопичення капіталу розвиток мінальної справи та лихварства прискорювало процес становлення капіталістичних відносин. З переходом від феодалізму до капіталізму зміну мінальним конторам прийшли банки.
З виникненням банків та банкірських будинків та зміцненням їх становища функції міняльних контор обмежилися обміном зіпсованої іноземної валюти на повноцінну, а потім на паперові гроші. У міру скорочення потреб у цих операціях міняльні контори поступово зникли. У Росії її міняльні контори діяли до 1-ї світової війни.
