Податкова база

Податкова база, база оподаткування (tax base) –

1. сукупність платників податків та об’єктів оподаткування на певній території протягом конкретного періоду оподаткування;
2. кількісне вираження предмета оподаткування;
3. один із суттєвих елементів податку.

Податкова база конкретного податку визначається виходячи з прийнятих у податковій системі масштабу податку та одиниці податку.

У ряді випадків податкова база є частиною предмета оподаткування, до якої застосовується податкова ставка, наприклад оподатковуваний прибуток. Один і той самий предмет оподаткування залежно від обчислюваного податку може мати різний масштаб і податкову базу. Наприклад, автомобіль, куплений за кордоном і є майном підприємства, оподатковується:

1. податком на власників автотранспортних засобів;
2. податком на майно підприємства;
3. митом;
4. акцизом;
5. податком на додану вартість;
6. податком придбання автотранспортних засобів.

Масштабом даних податків є:

• потужність двигуна (1);
• об’єм двигуна (3);
• вартість автомобіля (2, 4, 5, 6).

Податкова база вони визначається по-різному. Податкова база необхідна обчислення податку, але вона породжує обов’язки сплати податку на відміну об’єкта податку.

Податкова база визначається множенням одиниці оподаткування число одиниць. Залежно від обраного масштабу податку податкову базу поділяють на:

• податкову базу із вартісними показниками (наприклад, для обчислення податку на майно юридичних чи фізичних осіб використовується вартість майна);
• податкову базу з об’ємно-вартісними показниками (наприклад для обчислення ПДВ використовується обсяг реалізованої продукції);
• податкову базу з фізичними показниками (наприклад, при обчисленні податку користувачів надр використовується обсяг видобутої сировини).

Податкова база та об’єкт податку можуть як збігатися, так і не збігатися.

Для визначення моменту виникнення податкового зобов’язання важливе значення має вибір методу обліку податкової бази, який традиційно належить до питань бухгалтерського обліку. Існують два основні методи:

1. касовий (метод присвоєння), враховує момент отримання коштів та виробництва виплат натурі, тобто. ті суми (майно), які присвоюються платником податків у певній юридичній формі (отримані у касі готівкою, передані у власність з оформленням усіх необхідних документів тощо);
2. нарахування (метод чистого доходу, накопичувальний метод), за якого важливий момент виникнення майнових прав та зобов’язань (наприклад, доходами визнаються всі суми, право на отримання яких виникло у платника податків у даному податковому періоді незалежно від того, коли вони були фактично отримані).

Теоретично оподаткування виділяють прямий, непрямий (розрахунок за аналогією), умовний (презумптивний) і паушальний методи визначення обсягу податкової бази.

Прямий спосіб у вітчизняному законодавстві є основним, за ним визначаються реальні та документально підтверджені показники платника податків. Наприклад, при обчисленні податку на прибуток платник податків відображає в облікових та податково-звітних документах всю виручку та доходи за відповідний період, потім віднімає документально підтверджені витрати та отримує оподатковуваний прибуток, що є податковою базою для цього податку.

Непрямий спосіб використовується, наприклад, у випадках, коли платник податків цурається обстеження своєї діяльності податковими органами. Оподатковуваний дохід таких осіб визначається на підставі документів, що підтверджують отримання ними доходів з урахуванням оподаткування інших осіб, які займаються аналогічною діяльністю.

Умовний метод визначення доходу передбачає використання вторинних ознак: суми орендної плати приміщень, що знімаються, середньої суми витрат на життя і т.п. З певного в такий спосіб доходу податок стягується у порядку.

Паушальний метод ґрунтується на визначенні не умовної суми доходу, а умовної суми податку. Наприклад, у Ліхтенштейні податок, що стягується з пенсіонерів, становить 12% від суми їх витрат на проживання.

Для обчислення податкової бази важливим є облік впливу інфляції на податки та оподаткування. Для нейтралізації негативних впливів інфляції на платника податків податкове законодавство низки країн передбачає різні механізми:

• ведення шкали доходів в умовних одиницях, що переглядається щорічно (Швейцарія);
• система переоцінки об’єктів нерухомості з метою майнового оподаткування (США);
• система відшкодувань із податків (Франція) тощо.

Широке поширення набув метод інфляційного коригування (індекс інфляції, індекс-дефлятор).