Паризький клуб (англ. Paris Club; фр. Club de Paris) – неформальне об’єднання економічно розвинених країн світу, що координує фінансову політику держав-учасниць щодо боргів третіх країн.
Паризький клуб або Паризький клуб кредиторів — неформальне об’єднання держав-кредиторів, представниками яких є, як правило, міністри фінансів та керівники центральних банків. За своїми цілями та завданнями порівняємо з Лондонським клубом. Проте, Лондонський клуб – це об’єднання приватних інвесторів, головним чином банків, а Паризький — неформальна група офіційних кредиторів, роль яких полягає у пошуку скоординованих і надійних рішень платіжних проблем країн-боржників. Паризький клуб надає відповідне вирішення боргових проблем за умови проведення реформ, спрямованих на стабілізацію та відновлення макроекономічної та фінансової ситуації.
Організація сформувалася з урахуванням нерегулярних нарад представників розвинених країн-кредиторів у разі виникнення проблем із погашенням державного боргу країнами-боржниками.
Паризький клуб (Group of Ten, G10; The Paris Club) – десять відносно багатих промислових країн, які у 1962 р. погодилися надати кошти для Міжнародного валютного фонду (МВФ) (International Monetary Fund, IMF). Це Бельгія, Велика Британія, Західна Німеччина, Італія, Канада, Нідерланди, Франція, Швеція, США, Японія. Вони створили та ввели в обіг спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights). Швейцарія, хоч вона і не є членом МВФ, стала членом загальної угоди про позики МВФ (General Arrangements to Borrow), укладеної країнами G10 для розширення кредитних можливостей Фонду.
Регулярний характер діяльності та постійне місце розташування Паризький клуб набув з 1978 р. під час переговорів щодо проблеми заборгованості найменш розвинених країн, що відбувалися в Парижі під егідою ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку).
Паризький клуб не має фіксованого складу учасників, хоча визначено склад країн, які мають право брати участь у засіданнях Паризького клубу та апелювати до нього у разі розбіжностей із країнами-боржниками. Входження країни у це об’єднання з певною часткою умовності можна назвати членством у Паризькому клубі. Кожне його засідання присвячується одному конкретному боржнику. На ньому присутні представники країни-боржника, країн-кредиторів цього боржника, а також Міжнародного валютного фонду (МВФ) та ЮНКТАД.
Більшість членів Паризького клубу – розвинені країни, однак у ряді випадків у засіданнях клубу брали участь країни-кредитори, що розвиваються, наприклад Бразилія.
На своїх засіданнях Паризький клуб приймає рішення про заходи, що дозволяють вийти з ситуації, таких, як пролонгація (див. Пролонгований кредит) і реструктуризація (див. Реструктуризація боргу), надання додаткових кредитів, визначення можливостей погашення боргів, вироблення рекомендацій на адресу країни- боржника. Членство в Паризькому клубі передбачає постійний обмін інформацією між кредиторами про заборгованість та її погашення. Врегулювання заборгованості у межах клубу здійснюється у формі відстрочення тих платежів, термін яких настає у найближчі рік-півтора. Умови відстрочення не містять пільгового елемента. У межах клубу досягається відносно рівномірний розподіл між країнами-кредиторами збитків, пов’язаних із неплатоспроможністю країн-позичальників.
Паризький клуб підтримує відносини із низкою інших світових фінансових інститутів. Ці організації ведуть певною мірою узгоджену політику стосовно країн-боржників.
Росія неодноразово брала участь у засіданнях Паризького клубу як і боржника, і кредитора. У 1997 р. Росія набула членства в Паризькому клубі, отже, і можливість активної участі у його діяльності. Членство Росії у Паризькому клубі сприяє довгостроковій реструктуризації зовнішньої заборгованості колишнього СРСР, а також поверненню Росії частини заборгованості інших держав за рахунок рівномірного розподілу тягаря реорганізації боргу між усіма членами Паризького клубу. Крім того, членство в Паризькому клубі дає Росії додаткові важелі економічного на країни-боржники.
