Платіжні картки — інструмент безготівкових розрахунків, що застосовується для ідентифікації власників карток у момент здійснення операції та для оформлення розрахункових документів, що визначаються законодавством та правилами карткових платіжних систем.
Хоча власника картки часто називають «власником» (таке використання зустрічається навіть у документах банків), насправді власником картки є банк-емітент (це становище закріплюється відповідними пунктами договору обслуговування банківських карт). Тримач картки зобов’язаний повернути її банку на вимогу емітента протягом кількох днів. Ця суперечність уявна, оскільки повноваження власника складаються з володіння, користування та розпорядження об’єктом власності і банк передає власнику лише повноваження володіння та користування карткою. Кошти ж на рахунку картки належать власнику картки, банк не має права затримати їх виплату або заборонити користуватися ними, крім за рішенням суду або списання комісій за операціями, передбаченими договором. Однак це твердження також не цілком відповідає істині, тому що за допомогою картки обслуговують банківські рахунки та банківські вклади, тобто вкладник і власник рахунку мають право вимоги щодо переданих кредитної організації коштів, а не правом власності на них, а кредитна організація формує із залишків на рахунках та коштів у вкладах свою ресурсну базу (тобто користується ними).
Платіжні картки – одне з найважливіших засобів автоматизації розрахункових операцій на роздрібному секторі платіжного оборота. З точки зору організації та механізму розрахунків з використанням платіжних карток виділяють двосторонні та багатосторонні платіжні системи.
Двосторонні системи виникають на основі двосторонніх угод між учасниками розрахунків, за якими власники платіжних карток можуть використовувати їх тільки для купівлі товарів чи послуг у замкнутих корпоративних мережах, контрольованих емітентом карток (супермаркети, АЗС тощо).
Багатосторонні системи, очолювані асоціаціями банків-емітентів карт, а також компаніями, що випускають карти для цілей туризму та розваг, надають власникам платіжних карток можливість здійснювати операції з різними торговцями та організаціями сервісу, що приймають ці картки. Багатосторонні системи охоплюють також банкомати для видачі готівки та POS-термінали у торгових точках.
Власники платіжних карток можуть обслуговуватися за кредитною та дебетовою схемою. Найбільш поширена у зарубіжній практиці схема розрахунку із «продовженим» кредитом. І тут клієнту, купив товар з пред’явленням кредитної картки, надається пільговий (25-30 днів) період, протягом якого у сумі його боргу на картковому рахунку відсотки не нараховуються. Якщо ж власник картки хоче продовжити період користування кредитом за межі пільгового терміну, то банк починає нараховувати відсоток на суму непогашеного середньоденного залишку за процентною ставкою, передбаченою договором на обслуговування платіжної картки.
Одним із варіантів кредитної схеми служить так звана чардж-картаабо розрахункова картка (charge card), яка не надає її власнику можливості продовження кредиту: заборгованість має бути погашена у межах пільгового 30-денного терміну без сплати відсотків. До розрахункових карток відносяться карти для туризму та розваг (Travel & Еntertainment Сards – T&E Сards). Вони випускаються небанківськими компаніями, що спеціалізуються на обслуговуванні сфери дозвілля, наприклад American Express і Diners Club International. Ці картки приймаються сотнями тисяч торгових та сервісних підприємств для оплати товарів та послуг, а також надають власникам різні пільги при бронюванні авіаквитків, номерів у готелях, страхуванні життя, отриманні знижок із ціни товарів тощо.
Широко поширені розрахункові картки приватних торгових систем (англ. private cards, retail charge cards), які належать до розряду двосторонніх. Їхнє застосування обмежене замкненою мережею торгових установ, причому кредит клієнтам надає сама компанія. Вона ж отримує відсоток із позик. Останнім часом набули популярності особисті банківські картки, за допомогою яких можна здійснювати покупки в магазинах зі знижкою, проте емісію карток, видачу кредиту та розрахунки з оплати торгових операцій здійснює банк-учасник угоди.
Особам, які не мають високої кредитоспроможності, пропонуються дебетові картки: сума операції, проведеної через банкомат або POS-термінал, списується того ж дня з поточного або ощадного рахунку в банку в межах залишку на ньому. Оскільки списувана сума має перевищувати залишок рахунки (заборонено овердрафт), з кожної операції потрібна авторизація, тобто. отримання на неї дозволу від банку-емітента картки, що веде рахунок її власника. Два найважливіші типи дебетових карт:
- банкоматні картки (АТМ cards);
- картки для покупки товарів через термінали у торгових точках (POS-термінали).
Все більшого поширення набувають універсальні дебетові карти, що застосовуються як у банкоматах, так і в POS-терміналах Широкого поширення набули так звані зарплатні картки – дебетові картки з доступом до грошових коштів, розміщеним на спеціальних карткових особових рахунках, що відкриваються банком за дорученням організації для її співробітників, на які з корпоративного рахунку зараховуються заробітна плата та інші види матеріальної винагороди. Для зняття готівки та здійснення розрахунків за виробленими витратами використовуються пункти видачі готівки, банкомати, POS-термінали. Отримання щомісяця від банку виписок про стан рахунків дає змогу власникам чітко планувати сімейний бюджет.
Як особливий вид виділяють чекові гарантійні картки. Спочатку вони не виконували платіжних функцій, а служили лише для ідентифікації чекодавця та гарантували платіж за чеком у межах визначеного на карті ліміту. Нині значної частини цих карт можна використовуватиме отримання готівки в банкоматах, тобто. виконує функцію банкоматних карток (наприклад, єврочекові картки).
Карти бувають індивідуальними (особистими) та корпоративними. Індивідуальні карти видаються окремим клієнтам (фізичним особам) та можуть належати до різних категорій (стандартних або «золотих»). Корпоративна картка дозволяє її власнику проводити операції з картками за рахунком юридичної особи (фірми). Відповідальність за операції несе фірма, а чи не самі власники карт.
Залежно від технологічних особливостей та способу запису інформації розрізняють картки з магнітною смугою та карти з вбудованим мікропроцесором: смарт-картки. На магнітній плівці, нанесеній на обороті картки, зберігаються дані, необхідні для автентифікації власника картки під час її використання. Коли картка вставляється в пристрій зчитування, індивідуальні дані власника передаються по комунікаційним лініям для авторизації.
Смарт-карти мають вбудовані мікропроцесори, що забезпечують вищий рівень захисту інформації про власника. Більш складні різновиди карт з мікропроцесором дозволяють зберігати на них суму та оновлювати її в момент здійснення операцій. Угода по смарт-карті може здійснюватися в автономному режимі без автономної комунікації з центральним процесором банку-емітента. У мікропроцесорних картах типу “електронний гаманець” сума попередньо знімається з рахунку власника та заноситься на картку.
Для здійснення платежів через Інтернет розроблено так звані віртуальні карти (Eurocard/MasterCard VirtualCard) без пластикового носія. Усі операції здійснює платіжна система після введення власником персонального ідентифікаційного номера.
Карткові розрахунки здійснюються в рамках карткової платіжної системи, в якій беруть участь власники карток, банки-емітенти та банки-еквайрери, підприємства торгівлі або послуг (включаючи банкомати та POS-термінали), розрахунково-клірингові центри, розрахункові банки та системи процесингу.
Принципова схема розрахунку при покупці товару через імпринтер така. Тримач картки пред’являє її у магазині, який обслуговує карти даного типу. Продавець перевіряє її справжність та здійснює авторизацію, отримуючи авторизаційний код. Прокочуючи карту в імпринтері, він переносить рельєфні реквізити картки на паперовий розрахунковий документ – сліп (чек), що підписується власником картки та є підставою для відшкодування грошей торговому підприємству. Наприкінці дня продавець спрямовує всі сліпи банку-еквайреру, що зараховує еквівалентну суму (з відрахуванням певного дисконту) з цього приводу продавця. Потім банк-еквайрер надає ці документи через процесингову мережу банку-емітенту для оплати. Банк-емітент картки у свою чергу висуває вимоги до оплати угоди власнику карткового рахунку. Розрахунок між банком-емітентом та банком-еквайрером відбувається через систему міжбанківських розрахунків усередині платіжної системи. Розрахунково-кліринговий центр здійснює залік взаємних вимог та зобов’язань банків, а результат цього заліку відображається за рахунками банків у розрахунковому банку. У деяких платіжних системах з використанням платіжних карток функції розрахунково-клірингового центру та розрахункового банку виконує один і той же кредитний заклад.
Масове поширення карт як інструменту безготівкових розрахунків у роздрібному обороті веде до зміни поведінки клієнтів банків та істотно впливає на роботу самих банків. Воно сприяє зниженню паперового документообігу, прискорює обіг коштів та зменшує потребу у розвиненій мережі банківських відділень. Хоча переважна частина дрібних платежів, як і раніше, здійснюється за допомогою готівки, все більша частка платіжного обороту в країнах з розвиненою економікою обслуговується з використанням карток.
