Споживання (consumption) – завершальна фаза циклу відтворення: використання вироблених товарів та послуг у процесі задоволення економічних потреб.
За призначенням споживаних благ розрізняють споживання невиробниче (особисте – продукти харчування, одяг, предмети домашнього побуту та ін., потреби у житлі, освіті, відпочинку – та громадське – спільні потреби в культурі, науці, безпеці та ін.) та виробниче (Коли продукція знову прямує у процес виробництва – сировину, паливо, енергія, машини, обладнання тощо). Залежно від виду споживаних благ відрізняється споживання матеріальних благщо мають речову форму, та споживання послуг.
Однак виробництво засобів виробництва не є самоціллю, а є засобом для розширення виробництва кінцевого споживання. Попит продукції виробничого споживання зростає лише зі збільшенням попиту споживчі товари.
Споживання – як завершальна фаза процесу відтворення, а й нова передумова його відновлення. Залежно від цього, хто, що скільки споживав, залежать трудова мотивація, активність і раціональність економічної поведінки суб’єктів господарювання.
Величина, якість та рівень споживання суспільних благ залежать від загального стану економіки країни та ступеня наповнення доходної частини бюджету. Споживання має великий вплив в розвитку виробництва. Воно може бути як сильним чинником соціально-економічного прогресу, і причиною регресивних явищ у суспільстві.
Споживання визначає накопичення людського капіталу, формує ефективний попит, що забезпечує динамізм та саморегулювання ринкової економіки.
Сучасна економічна теорія спирається на висновки про потужний прискорювальний вплив споживання як на тенденції економічного зростання в цілому, так і на визрівання в ньому передумов еволюції самої моделі господарювання та її постійної адаптації до мінливих умов виробництва та потреби суспільства. Збільшення споживання населення зумовлено стійким зростанням виробництва.
Споживання
- використання споживчих товарів (consumer goods) та послуг для задоволення поточних потреб окремих осіб, організацій та держави;
- сума грошей, витрачена на придбання споживчих товарів та послуг у національному господарстві загалом.
Економісти протиставляють цю величину (іноді звану споживчими витратами (consumers’ expenditure) сумі грошей, витраченої на інвестиції (investment), які забезпечують майбутнє споживання. У більшості країн близько 80% національного доходу витрачається на споживання, а решта – на капіталовкладення. Проте не завжди вдається провести чітку різницю між споживанням і капіталовкладеннями, оскільки деякі товари, наприклад споживчі товари тривалого користування, призначені для поточного та майбутнього споживання.
Споживання – Витрати на підтримання життя або отримання задоволення на відміну від витрат на майбутнє виробництво. У рахунках національного доходу проводиться різницю між особистим споживанням і споживанням державних організацій. Особисте споживання включає витрати на товари короткострокового користування, представлені негайно споживаними товарами та послугами, та витрати на товари тривалого користування, такі, як автомобілі, які імовірно повинні служити протягом ряду років. Всі ці відмінності проведені досить довільно: наприклад, витрати на поїздки до місця роботи відносяться до споживання, хоча знайдеться дуже мало людей, яким такі поїздки приносять задоволення. Автомобілі, куплені приватними особами, включаються до категорії споживання, тоді як автомобілі, придбані їх роботодавцями, враховуються як інвестиції. У Великій Британії ліки, куплені самостійно, відносять до категорії особистого споживання, а ті ж самі ліки, отримані безкоштовно через систему Державної служби охорони здоров’я, вважаються вже державним споживанням.
