Мито (fee, duty) –
- вид оплати, грошовий збір, що стягується деякими державними та місцевими установами (судом, арбітражем, митницею, нотаріатом тощо.) надання законно встановлених послуг, тобто. виконання їх функцій;
- грошова повинность, що стягується в індивідуальному порядку у зв’язку з послугою публічно-правового характеру.
Мито буває просте і пропорційне. У певних законодавством випадках мито підлягає поверненню.
Мита були відомі ще у Стародавній Греції, переважно у формі мита на морську торгівлю. Особливого розвитку практика стягнення мит отримала Афінах з кінця V в. до н.е. У Стародавньому Єгипті мита становили важливу статтю національного доходу (їх розмір сягав 50% вартості товару). У Римській імперії мито (portoria) вносилося при перетині державного кордону; Поруч із прямими податками мита були найважливішими джерелами національного доходу.
Історично в середні віки митом називалися стягувані державою, містами та окремими феодалами збори користування дорогами, мостами, портовими спорудами тощо. Зі зміцненням централізованої влади стягнення мита стало монополією держави.
У сучасних державах мито є різновидом податків на звернення. Таким митом, наприклад, є гербовий податок (див. Гербовий збір). Найбільшого поширення мають реєстраційні та гербові збори, поштові, судові та спадкові мита.
Часто поняття податку та мита (як і збору) в економічній літературі ототожнюються, хоча вони мають деякі суто теоретичні відмінності. Мито не є ціною послуги або її елементом, хоча сплачується у зв’язку з наданням послуги. Так, сплата мита під час подання позовної заяви до суду пов’язана з правом конкретної особи на судовий захист, але пов’язана з суспільно-корисною функцією суду – підтримкою режиму законності.
Мита призначені для покриття витрат держави щодо здійснення тих чи інших функцій. Мито не обумовлює існування державного органу, т.к. може фінансуватися з інших джерел. Навпаки, стягнення мита обумовлено реалізацією будь-яким державним органом своїх функцій.
Сплата мита провадиться лише тими особами, які входять у відносини з відповідним органом, тобто. внаслідок вільного вибору платника, тоді як обов’язок сплати податку виникає у разі за наявності в платника податків об’єкта оподаткування.
Характер мита (як зборів) передбачає використання інших принципів щодо розмірів платежу, ніж за оподаткуванні: облік платоспроможності особи перестав бути відправним моментом.
Розмір мита (збору) визначається з розміру та характеру послуги, але це не означає абсолютної свободи при призначенні розміру платежу. Розмір мита (збирання) може бути обгрунтований; у тих випадках, коли платіж з розумної точки зору не можна порівняти з вигодою, отриманою платником, або витратою, понесеною державним органом, митний принцип можна вважати порушеним. Крім цього, розмір мита (збору) нічого не винні обмежувати можливість громадян використовувати їх конституційні права, можливість отримувати від держави ті чи інші послуги, т.к. ці права надаються незалежно від внесення будь-яких платежів. Наприклад, право громадян на освіту держава має фінансувати за рахунок податків, а не мит та зборів, інакше виник би «бар’єр доступності» освіти. Конституції низки країн (наприклад, Німеччини) містять заборони вимагати відшкодування за надання подібного виду послуги.
У податкових системах деяких країн мита є податковими платежами.
Мита класифікують за характером послуг, у зв’язку з якими вони виникають. Виділяють мита, що стягуються у зв’язку з наданням адміністративних послуг (наприклад, за розгляд клопотання про набуття чи припинення громадянства), мита, що стягуються за надання будь-якого права (наприклад, за видачу дозволів на право полювання), та мита, що стягуються як компенсація за певні витрати, понесені суспільством на користь конкретних осіб (наприклад, мита з власників великотоннажних транспортних засобів, які мають підвищену руйнівну дію на дороги).
Виділяють мита, що стягуються у певних сферах державної діяльності: судові, митні, нотаріальні та ін. У вітчизняному законодавстві існує три види мит: державне, реєстраційне та митне. Державне мито стягується за здійснення низки послуг на користь платника (прийняття позовних заяв, вчинення нотаріальних дій, реєстрація актів цивільного стану, видача низки документів та ін.), за надання особливого права (право на полювання). Реєстраційне мито стягуються, наприклад, при зверненні особи із заявкою про видачу патенту на винахід, промисловий зразок, корисну модель. Митні збори стягуються у зв’язку із здійсненням експортно-імпортних операцій.
