Репатріація капіталу (repatriation of capital) – повернення батьківщину капіталу, розміщеного там у різних формах. Репатріація капіталів
може здійснюватися у формі переведення на батьківщину капіталів, раніше інвестованих за кордоном, та прибутків за ними, а також вирученої іноземної валюти від реалізації товарів та послуг.
Репатріація капіталу пов’язані з проблемою вивезення (втечі) капіталів. Країни-експортери капіталів у період погіршення свого валютно-економічного становища стимулюють репатріацію капіталу поліпшення платіжного балансу. З цією метою держави використовують валютну, податкову, грошово-кредитну політику, надають монополіям пільги та гарантії. Наприклад, у Франції після 2-ої світової війни 1939-1945 років. Державні органи валютного контролю дозволили репатріацію капіталу через паризький ринок золота за пільговим курсом. Це була своєрідна амністія великого національного капіталу, переведеного за кордон напередодні та в період війни. Країни-імпортери капіталів у період погіршення свого валютно-економічного становища встановлюють обмеження щодо репатріації капіталів, вкладених у їхню економіку.
Спочатку (у XIX та на початку XX ст.) репатріація капіталу здійснювалася у формі репатріації в країну-емітент розміщених за кордоном облігаційних позик шляхом дострокового погашення облігацій при поліпшенні валютно-фінансового становища країни або падінні курсу цих цінних паперів. Так, на початку 30-х років. німецький Рейхсбанк скупив на іноземних ринках позичкового капіталу облігації своїх позик, скориставшись зниженням їхнього курсу у зв’язку з припиненням платежів із них. У сучасних умовах поняття «Репатріація капіталу» змінилося і поширюється на всі форми інвестицій в іноземні активи та доходи за ними.
Репатріація капіталу – елемент економічної політики держави, спрямований повернення капіталу з-за кордону з метою його інвестування в національну економіку. Основні передумови репатріації капіталу – економічна та політична стабілізація, створення сприятливого інвестиційного та податкового режимів у країні, вдосконалення законодавства, довіра до уряду та національної валюти, гарантії проти комерційних та політичних ризиків. Так, у США з метою часткової репатріації капіталу з інших світових фінансових центрів та євроринку у 1981 р. з ініціативи Федеральної резервної системи у Нью-Йорку було створено вільну банківську зону (див. Міжнародна банківська зона). Нерідко репатріація капіталу здійснюється разом із іноземними інвесторами у вигляді офшорної компанії (див. Офшорна зона).
З метою стимулювання репатріації капіталу у світовій практиці застосовують як репресивні законодавчі заходи, і часткову амністію «утікачів» капіталів (див. Втеча капіталу). Деякі країни, що розвиваються, вимагають своєчасної репатріації відсотків і дивідендів із закордонних інвестицій резидентів. Важливим фактором репатріації капіталу є міжнародна співпраця по лінії повернення на батьківщину «утікачів» капіталів.
