Ринок праці (labour market) – сфера формування попиту та пропозиції на робочу силу. На ринку праці відбувається поєднання вільних на даний момент осіб та осіб, які бажають змінити місце роботи, з відповідним попитом на конкретну працю в умовах ринкової конкуренції (див. зайнятість).
Працівник продає здібності до конкретної праці та право результати праці за заробітну плату. Чим вище його кваліфікація та обсяг знань і умінь, тим вищий його потенціал на ринку праці, тим дорожче, як правило, коштує його праця. Придбання цих знань та умінь здійснюється шляхом інвестування у людський капітал (human capital). У підвищенні кваліфікації працівника зацікавлений також і роботодавець, який прагне отримання максимальної ефективності від частини капіталу, що йде на оплату робочої сили.
Ринок праці у зв’язку з різноманіттям своїх форм, «прив’язаністю» до людини, має низку істотних особливостей. Попит на ринку праці виникає на послуги певного типу та складності (наприклад, на послуги не шоферів взагалі, а водіїв автобусів із певним рівнем кваліфікації та досвіду). Поруч із загальнонаціональним ринком формуються місцеві ринки праці (наприклад, ринок праці Росії та Молдови), у яких співвідношення попиту трудові послуги однієї й тієї ж типу та його пропозиції можуть істотно відрізнятися. Через те, що люди змінюють професію, пропозиція трудових послуг також може змінюватись.
Важливим регулятором ринку праці є ступінь мобільності робочої сили, що включає професійну та територіальну мобільність. Для першої характерна здатність людини опановувати різні професії і переучуватися протягом життя, для другої — готовність змінювати місце проживання з метою отримання роботи.
Ринок праці є ринком не первинного, а похідного попиту, тобто попиту чинники виробництва, величина якого залежить від попиту товари та. Похідність попиту ринку праці визначає залежність у ньому ситуації від стану справ на товарних ринках. Праця купується на ринку тільки тому, що його використання дозволяє виробляти товари та послуги, які мають попит у покупців. Однак заробітна плата працівника не може бути вищою за ту суму, яку можна виручити на ринку за вироблену ним продукцію.
При постійних цінах на товари та послуги ставка заробітної плати може зростати лише у тому випадку, якщо підвищується продуктивність праці. При цьому під ставкою заробітної плати розуміється грошова сума, що виплачується працівникові за трудові послуги, надані їм протягом певного періоду часу (години, зміни або місяця) або необхідні для виконання певного обсягу роботи (наприклад, виготовлення однієї деталі).
Попит на ринку праці визначається формулою: «що вища плата, яку працівники (зазвичай висококваліфіковані) вимагають за свою працю, тим менша їх кількість готові найняти роботодавці», з чого випливає формула пропозиції: «що вища плата за певний вид робіт, тим більша кількість працівників готові його виконати.
На зростання пропозиції також впливає рівень престижності праці та морального задоволення, яке він приносить. До зниження пропозиції ведуть високий рівень тяжкості праці, його складність, а також потреба людей мати вільний час. При суттєвому зростанні заробітної плати пропозиція праці може скоротитися під впливом ефекту доходу.
Як і всі ринкові ціни, заробітна плата формується в результаті взаємодії попиту, який пред’являють роботодавці, та пропозиції, що формується найманими працівниками. Відхилення заробітної плати від рівноважного рівня відбуваються під впливом змін ситуації на різних товарних ринках, у тому числі через появу нових галузей, де пропонуються найкращі умови праці.
Однак між галузями та професіями, як правило, існують стійкі відмінності в оплаті праці, що залежать від її складності, тяжкості, від обмеженої кількості талановитих людей, а також ступеня професійного ризику.
Для складнішого, що вимагає високої кваліфікації праці, необхідно довгострокове навчання, яке, у свою чергу, передбачає вищу зарплату. У розвинених країнах праця фахівців із вищою освітою, як правило, оплачується вищою, ніж низькокваліфікованих робітників. Більший обсяг знань та навичок, накопичених у результаті навчання та попередньої трудової діяльності, дозволяє їм виконувати більш «цінні» для наймачів види робіт. З цих позицій прагнення здобуття освіти розглядається як як потяг до підвищення освітнього рівня, а й як стимул до створення у майбутньому вигідніших умов продажу своєї праці.
Але не такі рідкісні випадки, коли праця робітника (особливо у металургійній промисловості, у вугільній промисловості, на хімічних виробництвах та деяких інших) оплачується вище, ніж робота інженера. У такому разі високий рівень тяжкості його праці відшкодовується підвищеною зарплатою.
Як відомо, заробітки популярних кінозірок, рок-музикантів, видатних спортсменів тощо. надзвичайно високі. Кожен із них є «унікальним товаром», придбати який бажає величезну кількість глядачів. В силу природної унікальності таких персон пропозиція їх як товар дуже обмежена, що різко підвищує оплату їх праці.
З іншого боку, рівень оплати праці впливає ступінь ризику, з якою пов’язана та чи інша робота. Чим вищі ризики, тим вища ставка зарплати. Колосальний ризик, пов’язаний з такими спеціальностями, як шахтар, льотчик-випробувач, підприємець та інші (одні з них ризикують своїм здоров’ям та життям, інші — величезними сумами грошей, вкладеними в угоди), закономірно компенсується високою оплатою праці.
Для сучасної ринкової економіки характерною є концентрація продуктивних сил суспільства у сфері торгових, фінансових, посередницьких, консультаційних та інших послуг. У цьому попит окремі види праці залежить від попиту вироблене праце благо (товар, послугу), а сукупний попит – від загальної економічної ситуації.
Ринок праці — процеси, завдяки яким робітники та роботодавці вступають у контакт та вирішують питання, пов’язані із заробітною платою та умовами праці, у деяких випадках за допомогою формальних установ: контакти між робітниками та роботодавцями можуть здійснюватися через біржі праці або агенції – або державні, або приватні .
Питання заробітної плати та умов праці часто вирішуються в ході переговорів між профспілками (trade unions), які представляють робітників, та асоціаціями, що представляють роботодавців. Час роботи та умови праці, а також правила найму на роботу та звільнення часто регулюються законодавчим шляхом. Проте значної частини ринку праці не включає формальні установи чи переговори. Робочі місця заповнюються завдяки оголошенням у пресі та інших місцях або неформальним контактам через інших зайнятих, які працюють нині або працювали у минулому. Там, де профспілки відсутні або слабкі, питання заробітної плати, часу та умов праці вирішуються в індивідуальному порядку. Робота в приватних домашніх господарствах та на дрібних підприємців є переважно частиною неформальної, або неофіційної економіки (unofficial economy), де законодавчі правила найму на роботу, звільнення, оплати та умов праці або т.п. не беруться до уваги.
Особливості ринку праці кожної країни визначає передусім досягнута у ній продуктивність праці. Низький рівень продуктивності праці визначає низьку заробітну плату і навпаки. У свою чергу низький рівень заробітної плати тягне за собою скорочення пропозиції на ринках праці і, отже, скорочення виробництва товарів та послуг, зростання цін та скорочення попиту на товари, означає скорочення попиту на робочу силу, а отже, зниження рівня заробітної плати.
Ринок праці – важлива частина будь-якої економічної системи, оскільки його стан значною мірою визначає темпи економічного зростання цієї системи. Водночас ринок праці є ключовим елементом соціально-економічної політики, яку проводить владні структури. Таким чином, ринок праці відчувають на собі одночасно вплив і соціальної, і економічної політики регіону чи держави загалом.
