Умовне зобов’язання (Contingent Liability) –
- зобов’язання, яке може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться чи не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю;
- справжнє зобов’язання, що виникає в результаті минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно використовувати ресурси, що втілюють економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.
Типовими прикладами умовних зобов’язань є незавершене розгляд справи проти підприємства у суді, результат якого представляється невизначеним, чи втрата доходів у результаті, що клієнт вимагатиме накладення штрафних санкцій, передбачених у контракті за несвоєчасне виконання зобов’язань.
Умовне зобов’язання – зобов’язання, яке виникає лише за певного збігу обставин. Наприклад, гаранту повернення будь-яких боргів доведеться реально їх погасити тільки в тому випадку, якщо сам боржник цього не зробить. Страхові компанії беруть на себе умовні зобов’язання, коли виписують поліси страхування від пожежі чи нещасного випадку: вони будуть змушені виплатити суму страховки, лише якщо власник полісу постраждає від пожежі чи нещасного випадку.
При розкритті умовного зобов’язання необхідно враховувати характер умовного зобов’язання. Якщо організація несе консолідовану відповідальність за зобов’язанням, то частина зобов’язання, яка припадає на інший бік, визнається умовним зобов’язанням. Підприємству необхідно визнавати оцінне зобов’язання з тієї частини обов’язку, через яку відтік ресурсів є найімовірнішим. Виняток становлять випадки, коли важко провести достовірну оцінку.
Наявність умовних зобов’язань породжує певні проблеми у роботі бухгалтерів, оцінюють стан підприємства; особливо важко враховувати умовні зобов’язання у випадках, коли ймовірність їх виникнення важко оцінити. Умовні зобов’язання відбиваються на позабалансових рахунках з облікової (оцінної) оцінки.
Умовне зобов’язання необхідно оцінювати у грошах. Для цього становлять необхідний розрахунок та забезпечують його підтвердження (наприклад, аудиторами чи експертами). При оцінці умовних зобов’язань організація повинна дотримуватись вимоги обачності.
Способи грошової оцінки умовних зобов’язань:
- вибір із деякого набору значень. В даному випадку як оцінка приймається середньозважена величина. Цю величину розраховують як середнє із творів кожного значення на ймовірність;
- вибір із інтервалу значень. Як оцінка підприємство приймає середнє арифметичне з найбільшого та найменшого значень інтервалу;
- вибір із певного набору інтервалів значень. Спочатку визначають середні арифметичні величини з найбільшого та найменшого значень кожного інтервалу, а потім проводять оцінку відповідного інтервалу значень. Отриману середньозважену величину приймають як оцінку умовного зобов’язання.
У фінансовій звітності необхідно розкрити інформацію про величину умовного зобов’язання. При проведенні оцінки умовного зобов’язання необхідно брати до уваги суму зустрічної вимоги або суму вимог до третіх осіб. Це роблять у випадках, коли право вимоги виникає як наслідок відповідного умовного факту.
(Див. Зобов’язання).
