Приватизація – Процес переходу прав власності на підприємства або майно від держави до приватних юридичних або фізичних осіб.
Приватизація може проводитися як з політичних, і з економічних причин. Економічне обґрунтування приватизації полягає у підвищенні ефективності діяльності компанії під керівництвом приватних власників. Однак, на думку багатьох економістів, підвищення ефективності спостерігається лише у разі одночасного посилення конкуренції.
Приватизація (від лат. privatus – приватний) – передача державного або муніципального майна (земельних ділянок, промислових підприємств, банків та інших фінансових установ, засобів транспорту, зв’язку, масової інформації, будівель, акцій, культурних цінностей тощо) за плату або безоплатно у власність окремих осіб чи колективів.
Приватизація може мати прихований характер, коли здійснюється у юридичній формі оренди державного майна на тривалий термін приватними особами чи компаніями; може бути частковою, коли розпродається, наприклад, лише певна частина акцій; може здійснюватися у формі денаціоналізації (реприватизації), коли націоналізоване насамперед майно передається у приватну власність колишніх чи інших власників.
За змістом приватизація близька до ширшого процесу роздержавлення, який включає передачу державного майна у власність органів місцевого самоврядування (тобто. муніципалізацію майна). Термін «роздержавлення» часто застосовується для позначення великомасштабної приватизації.
Приватизація – явище, що виникло задовго до нашого часу. Вважається, що у Стародавню Грецію у приватному управлінні перебували практично всі функції, якими традиційно займається держава. У Стародавньому Римі як постачання армії, будівництво і виконання релігійних культів, і навіть збирання податків здійснювали підприємства міста і приватні особи, попри те що існував державний сектор (наприклад, більшість виноградників зростала у маєтках імператора).
Набагато пізніше однією з перших країн Європи, яка провела у себе такий процес, стала Англія. Про процес огородження, тобто. розділ громадських земель, що проходив у 1760-1820 роках, – не що інше, як приватизація.
У XX столітті приватизація стала традиційним явищем. Прикладами можуть бути продаж сталеливарної промисловості в 1950-х роках у Великобританії, масштабний розпродаж власності у ФРН у 1960-х, коли державою був випущений на ринок контрольний пакет акцій концерну Volkswagen, і т.д. У 1970-х масову приватизацію проводив генерал Піночет у Чилі.
Особливого розмаху приватизація досягла у 1980-х у Великій Британії за Маргарет Тетчер та її послідовника Джона Мейджора, а також у США за Рональда Рейгана. Однією з найбільших та неоднозначно сприйнятих громадськістю угод став продаж у 1993 році британської залізниці (British Rail).
З початку 90-х років приватизація відбулася країнах Східної Європи, зокрема. у країнах СНД.
Прийнято розрізняти декілька моделей проведення приватизації:
- приватизація шляхом випуску акцій;
- продаж активів, наприклад, з аукціону;
- ваучерна приватизація, коли документи, що дають право частку у власності, видаються всім громадянам за символічну плату чи безплатно;
- так звана приватизація знизу, коли вводяться в експлуатацію нові підприємства у колишніх соціалістичних країнах.
Вибір методу приватизації великою мірою залежить від рівня розвитку та підготовленості фондового ринку (ринку капіталів). У ряді випадків держави змушені продавати свої активи не у своїй країні, а на світових інвестиційних майданчиках, організовуючи IPO, наприклад, на Лондонській або Нью-Йоркській фондових біржах.
Деякі колишні соцкраїни з перехідною економікою пішли шляхом ваучерної приватизації з метою дотриматися хоча б певною мірою соціальної справедливості.
Позитивним моментом будь-якої приватизації є, по-перше, подальше надходження інвестицій у підприємства, а по-друге, велика зацікавленість нових власників у результатах праці, що веде до прискорення зростання виробництва.
На думку багатьох, негативний результат приватизації (причому у СНД, із цим також стикалися, наприклад, країни Латинської Америки) – зростання корупції у процесі розподілу активів, і навіть посилення соціальної нерівності.
Проте економісти стверджують, що ще більша основа для корупції міститься у структурі державної монополії на виробництво та розподіл, що приватні підприємства працюють ефективніше, ніж державні, і тому загалом приватизація – це позитивне явище.
Зворотний процес приватизації, коли власність переходить з приватних рук у державні, називається націоналізацією.
