Валютна інтервенція (currency intervention) – втручання центрального банку операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.
За небажаного зниження курсу національної валюти, щоб штучно підвищити попит на неї, центральний банк продає іноземну валюту, а при підвищенні курсу – купує.
Валютна інтервенція – одна з форм валютної політики, різновид девізної політики, від якої відрізняється більшими масштабами та порівняно коротким періодом проведення.
Валютна інтервенція здійснюється за рахунок офіційних валютних (рідше – золотих) резервів (див. Золотовалютні резерви) та кредитів за угодами своп на основі угод між центральними банками.
Валютна інтервенція застосовується із ХІХ ст. Масштаби її зросли після скасування золотого стандарту. У період світової економічної та валютної кризи в 30-х роках. щодо валютних інтервенцій було створено валютні стабілізаційні фонди. У той час Великобританія та США використовували валютні інтервенції для зниження курсів своїх валют з метою здійснення валютного демпінгу.
Відповідно до Бреттон-Вудським угодою (1944) центральні банки були зобов’язані проводити валютні інтервенції для дотримання вузьких меж фіксованих курсів з використанням долара США як інтервенційну валюту, підтримуючи цим його курс (див. Світова валютна система).
У межах Ямайської валютної системи (1976-1978) валютна інтервенція проводилася згладжування різких коливань плаваючих валютних курсів.
Специфіка валютної інтервенції в Європейській валютній системі полягала у використанні головним чином марки ФРН як інтервенційної валюти та проведення внутрішньомаржинальної валютної інтервенції при досягненні певного розміру встановлених меж коливань валютних курсів. Цей превентивний регулюючий захід застосовувався на основі показань попереджувального індикатора відхилень, коли фіксувалося досягнення 3/4 межі коливань валютного курсу до ЕКЮ. Крім того, валютна інтервенція застосовується при перевищенні встановлених лімітів курсових коливань (±2,25; із серпня 1993 р. – ±15%). Із запровадженням євро замість ЕКЮ (з січня 1999 р.) валютні інтервенції проводять 3 країни ЄС (Великобританія, Данія, Швеція), не приєдналися поки що до «зоні євро», т.к. збережено межі коливань (±15%) курсів їх валют до євро. З 1975 р. періодично проводиться колективна валютна інтервенція країнами «групи 10», з 1985 – 5 провідними країнами з допомогою взаємних короткострокових кредитів за угодами своп.
У колишньому СРСР валютна інтервенція практикувалася під час підготовки та проведення фінансової реформи 1922–1924 гг. Центральний банк СРСР продавав золото та іноземну валюту для підтримки курсу червінця.
Досить часто валютні інтервенції на світовому ринку виробляються не одним центральним банком, а рядом банків різних країн відповідно до їхньої домовленості між собою.
Прикладом може бути рішення «Великої сімки» підтримати економіку Японії, зробити її конкурентоспроможнішою шляхом зниження курсу японської єни до долара США після землетрусу. 18 березня 2011 року внаслідок погодженої дії Банку Японії, Європейського центрального банку та Федеральної резервної системи США ціна японської валюти була протягом кількох хвилин знижена більш ніж на 2%.
Окрім кардинальних узгоджених змін курсів валют, валютні інтервенції можуть використовуватися для контролю за волатильністю (мінливістю) курсу, зниження швидкості його зміни, підтримання ліквідності валютного ринку, протидії чи сприяння ввезенню чи вивезенню капіталу, а також для накопичення резервів центрального банку у певній валюті.
Як правило, центральні банки заздалегідь та публічно заявляють про свої плани проведення валютних інтервенцій. Відстеження таких новин дуже важливо для інвесторів, особливо для учасників ринку Forex, оскільки позиція, відкрита проти такого великого гравця валютного ринку, як центробанк, може призвести до катастрофічних фінансових наслідків.
