Самоокупність (Self-sufficiency) – принцип господарювання, що передбачає повне покриття витрат комерційних підприємств та організацій власними доходами, отриманими від продажу виробленої ними продукції, виконаних робіт чи наданих послуг.
Самоокупність передбачає, що кошти, вкладені у розвиток підприємства, окупляться за рахунок чистого прибутку та амортизаційних відрахувань. Ці кошти покликані забезпечувати мінімум нормативної економічної ефективності власного капіталу, що належить підприємству. При самоокупності підприємство фінансує за рахунок власних джерел просте відтворення та вносить податки до бюджетної системи. Реалізація цього принципу практично вимагає рентабельної роботи всіх підприємств та ліквідації збитків.
Нижча межа самоокупності — беззбитковість, тобто кількісна рівність доходів та витрат. Комерційні підприємства повинні перевершити нижчу межу самоокупності та мати прибуток, за рахунок якого забезпечується виконання фінансових зобов’язань перед державою, комерційними банками та кредиторами, створюються власні фінансові ресурси для розширеного відтворення. При нестачі коштів, отриманих від реалізації продукції, суб’єкт господарювання змушений звертатися за кредитом або витрачати («проїдати») власні кошти (статутний капітал, резервні фонди). Якщо підприємство відсутня самоокупність тривалий період, то істотно зростає ризик його банкрутства.
Самоокупність комерційних структур досягається там, де приділяється належна увага якості виробленої продукції, професіоналізму кадрів та підготовці фінансових менеджерів, є можливості забезпечення виробництва фінансовими ресурсами та ефективного управління ними.
